Міфи про синдром діабетичної стопи

Синдром діабетичної стопи (СДС) або ж синдром стопи діабетика (ССД) – широко розповсюджене ускладнення цукрового діабету (ЦД) будь-якого типу. Розвиток СДС не залежить від форми діабету. З часом синдром розвивається майже у кожного хворого на цукровий діабет. 

Навколо синдрому діабетичної стопи існує багато міфів. Віра у них може призвести не лише до важкої інвалідизації, а й до летального кінця. Розглянемо найбільш поширені і загрозливі для здоров’я міфи про СДС. 

Міф № 1: синдром діабетичної стопи можна вилікувати

Якби все було так просто, не було б спеціалізованих відділень та центрів лікування синдрому діабетичної стопи. Адже СДС є наслідком патологічних змін, викликаних цукровим діабетом, у всьому організмі, хоча і з фокусом на нижні кінцівки (ноги). 

Синдром діабетичної стопи – це хронічне захворювання. На жаль, вилікувати його неможливо. З ним доведеться жити все життя. Сьогодні медицина може лише уповільнити його прогресування, попередити його важкі стадії та лікувати їх, якщо вони таки розвинулися. 

Міф № 2: синдром діабетичної стопи розвивається лише в похилому віці

Цей міф став причиною багатьох ампутацій нижніх кінцівок у людей молодого й зрілого віку. Небезпека міфу в тому, що ті, хто в нього вірять, не дотримуються профілактики розвитку синдрому діабетичної стопи, або навіть гадки не мають, що СДС може “трапитися” у них. Тому такі пацієнти звертаються за медичною допомогою запізно – коли єдиним способом врятувати хоч якусь частину ноги або життя є ампутація.

Синдром діабетичної стопи частіше розвивається у осіб похилого віку, але це зовсім не означає, що він не може розвинутися раніше. Насправді синдром стопи діабетика здатен виникнути і в 30 років, і в 40, і в 50. А при цукровому діабеті 1 типу, СДС нерідко розвивається до 30 років.

Причина в тому, що початок патологічних змін, які призводять до появи синдрому діабетичної стопи, у судинах та нервах нижньої кінцівки непередбачуваний. Багато в чому він залежить від загального стану організму, спроможності тіла компенсувати патологічні зміни, до яких призводить цукровий діабет. Але у кожного організму “запас міцності” індивідуальний. У когось патологічні зміни проявляються через лічені роки після дебюту цукрового діабету, а у когось – через десятки років. Це можна уявити як лотерею: кому не пощастило – у того синдром розвивається раніше, кому пощастило – пізніше.

Велику роль у часі дебюту синдрому діабетичної стопи з моменту появи цукрового діабету відіграє правильно підібране лікування діабету. Суворе дотримання призначень лікарів, регулярні профілактичні огляди у ендокринолога, хірурга, невропатолога та інших спеціалістів, які можуть бути залучені до лікування цукрового діабету. Якщо пацієнт дотримується призначеного лікування, слідкує за станом ніг, дотримується правил профілактики СДС, то імовірність розвитку синдрому діабетичної стопи значно знижується. Якщо ж пацієнт порушує призначення, не дотримується рекомендацій лікарів, зневажливо ставиться до свого організму, то імовірність розвитку синдрому діабетичної стопи збільшується у десятки разів.

Міф № 3: синдром стопи діабетика лікує хірург

Пацієнти із синдромом діабетичної стопи зазвичай потрапляють до хірургів на запущених стадіях захворювання, коли є чіткі показання для оперативного лікування. Але це не означає, що лікувати пацієнта будуть лише операцією. Окрім оперативного втручання, пацієнт потребує медикаментозної терапії, направленої на причини та механізми розвитку (патогенез) синдрому та його ускладнень, боротьбу з інфекційним процесом у нозі, симптоматичної терапії. А саме:

• цукрознижувальної терапії;
• лікування, направленого на покращення кровообігу в нозі та живлення (трофіки) її тканин;
• терапії, що поліпшує функцію нервів нижньої кінцівки;
• знеболюючих та протизапальних засобів;
• препаратів, що зменшують набряк та тиск навколишніх тканин на судини ноги;
• дезінтоксикаційної терапії;
• препаратів для зниження температури тіла при виражених запальних процесах та інтоксикації;
• медикаментів, що запобігають утворенню тромбів у судинах;
• препаратів для покращення венозного кровотоку в нижніх кінцівках;
• ліків, що покращують метаболізм жирів;
• індивідуально підібраних антибіотиків, не лише для лікування інфекційних процесів, а й для профілактики їх розвитку.

Якщо ж у пацієнта є супутні захворювання (здебільшого вони є) необхідно впливати і на них. А це, в залежності від хвороби, потребує широкого списку препаратів. Також пацієнти потребують медикаментів, які нівелюють побічні дії перечислених вище ліків. Адже будь-який препарат має побічні дії. 

Враховуючи перераховане, пацієнт із синдромом діабетичної стопи, особливо на запущених стадіях, потребує комплексного підходу до лікування. У тому числі, після виписки із хірургічного відділення. Тому займатися лікуванням такого пацієнта має не тільки хірург, а й ендокринолог, сімейний лікар, терапевт, невропатолог а, за потреби, і лікарі інших напрямків.

Міф № 4: синдром діабетичної стопи неможливо попередити

Частково це так. Із часом у переважної більшості пацієнтів із цукровим діабетом розвинеться синдром діабетичної стопи. Але можна попередити його прогресування і перехід на тяжкі стадії, приєднання інфекційних процесів, утрату працездатності та інвалідизацію.

Дотримання правил профілактики прогресування синдрому діабетичної стопи дозволяє суттєво знизити ризик його переходу з початкової на важкі стадії.

Міф № 5: синдром діабетичної стопи – це завжди ампутація

Синдром діабетичної стопи розвивається поступово: від легкої до важких стадій. Правильно підібране лікування цукрового діабету та його ускладнень, суворе дотримання призначень лікарів, дієти та правил профілактики прогресування СДС значно сповільнює його розвиток та запобігає переходу на тяжкі стадії.

Ампутації нижніх кінцівок у пацієнтів із синдромом діабетичної стопи проводяться лише тоді, коли врятувати стопу чи ногу неможливо – обширна флегмона, гангрена, запущений остеомієліт кісток. Ампутації проводять згідно правил максимального збереження життєздатних тканин та функції кінцівки.

Ампутація частини стопи чи ноги є операцією останнього шансу – коли невиконання ампутації приведе до розповсюдження некротичного процесу (відмирання тканин) по нозі, або коли без ампутації пацієнт помре.

Міф № 6: після операції повернутися до нормального життя неможливо

При синдромі діабетичної стопи проводять різні операції. Більшість із них у перспективі або ніяк, або суттєво не впливають на якість життя пацієнта. Є і операції, які його покращують. 

Однак на запущених стадіях захворювання доводиться проводити ампутації частин стопи чи гомілки, стегна. Такі операції сильно знижують якість життя пацієнтів або призводять до важкої інвалідності.

Покращити якість життя пацієнтів із синдромом після ампутації дозволяють спеціальна реабілітаційна програма та індивідуально підібрані протези, що компенсують функцію утрачених частин нижньої кінцівки. 

Міф № 7: СДС не несе загрози життю

Міф, який загубив дуже багато життів. На початкових стадіях СДС напряму не загрожує життю, але підступність синдрому в тому, що він швидко прогресує. Слід враховувати і те, що через зниження або втрату чутливості нижніх кінцівок, люди із цукровим діабетом слабко відчувають або зовсім не відчувають болю. Із-за чого вони можуть не помітити травм ніг. А будь-яка травма – вхідні ворота для інфекції. В умовах знижених імунної відповіді та трофіки тканин ніг інфекційні процеси в них розвиваються дуже стрімко. Через що синдром діабетичної стопи швидко прогресує і переходить у важкі стадії. А вони вже небезпечні для життя.

Запущені стадії синдрому діабетичної стопи небезпечні для життя через наступні причини:

• викликають загальну інтоксикацію (отруєння) організму;
• швидко прогресують;
• спроможні вражати всю нижню кінцівку;
• спричиняють органну (окремі органи) або поліорганну (багато органів) недостаність;
• лікування тривале і важке, а операції – інвалідизуючі.

На жаль, незважаючи на всю повноту лікування, не завжди вдається врятувати пацієнтів із важкими стадіями синдрому діабетичної стопи.

Міф № 7: синдром стопи діабетика можна лікувати народними засобами

Це повна нісенітниця. Народні засоби неефективні при лікуванні синдрому діабетичної стопи, оскільки не можуть вплинути на механізми його розвитку. А на важких стадіях СДС, коли розвинулися інфекційні та некротичні процеси, народні засоби роблять тільки гірше. 

Навколо синдрому діабетичної стопи сформувалося багато міфів. Вірити у них – робити гірше собі та іншим. Адже віра у ці міфи, рано чи пізно, приведе хвору на цукровий діабет людину або до ампутації ноги, або до летального кінця.

Автор – хірург відділення гнійної хірургії та діабетичної стопи Кропивницької міської лікарні швидкої медичної допомоги Кислиця Євген Володимирович